|
Конституційний процес в Україні: історія, стан та перспективи
28 червня 1996 року на п’ятій сесії Верховної Ради України було прийнято Конституцію незалежної України. Ця подія, безперечно, стала визначальною в історії українського народу та розвитку демократичної держави. З прийняттям Конституції України розпочався новий, надзвичайно важливий етап утвердження української державності.
ІСТОРИЧНІ ДОКУМЕНТИ
ХРОНІКА ПРИЙНЯТТЯ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ 1996р.
Визначення на конституційному рівні України як суверенної національної держави, держави унітарної, демократичної з республіканською формою правління, а також держави світської, соціальної та правової є і залишиться надалі генеральним напрямком розвитку України.
Однак уже через декілька років після прийняття Конституції України виявилася низка труднощів, безпосередньо пов'язаних із функціонуванням Основного Закону, особливо в частині реалізації його окремих положень щодо конституційних прав та свобод громадян, далися взнаки його внутрішні суперечності як нормативно-правового акту найвищої юридичної сили.
За таких умов природно загострилася суспільна увага до Конституції держави, її соціального та правового начал, функцій, місця та ролі в національній нормативно-правовій системі тощо.
Значними віхами на шляху реформування політичної системи після ухвалення Конституції були: Всеукраїнський референдум 16 квітня 2000 року та Указ Президента України “Про винесення на всенародне обговорення проекту Закону України “Про внесення змін до Конституції України” від 6 березня 2003 року. Основною метою політичного реформування проголошувалася оптимізація політичної системи влади в цілому. Але декларативні цілі дуже часто далекі від реальних намірів. Протягом 2001 – 2004 років в Україні з’явилися проекти конституційної реформи. Проекти множилися, але сам процес внесення змін до Конституції затягувався в часі, оскільки жоден з учасників політичного процесу не бажав поступатися владними повноваженнями.
Лише в результаті кризи, яка виникла в ході підбиття підсумків другого туру президентських виборів 8 грудня 2004 року, Верховна Рада ухвалила Закон України „Про внесення змін до Конституції України”. Вищезазначений Закон набув чинності 1 січня 2006 року.
Загалом слід констатувати, що реформа 8 грудня 2004 року – це лише початок довгого і складного процесу реформування політичної системи України. Ситуація, що склалася в Україні після парламентських виборів 2006 року, є яскравим прикладом незавершеності процесу втілення у життя конституційної реформи.
31 березня 2009 р. Президент України Віктор Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради України новий проект Закону “Про внесення змін до Конституції України”. Законодавча ініціатива Глави держави (після створення Указом Президента Національної конституційної ради) в конституційному процесі ще раз засвідчила, що країні конче потрібна продумана, зважена, професійно довершена (і публічно проведена!) конституційна реформа.
Таким чином, дискусія про виважену, науково обґрунтовану трансформацію Конституції України відповідно до набутого політичного досвіду, до напрацьованих ефективних норм організації державного життя залишається на часі. Тим більше сьогодні, коли, крім президентського проекту змін до Основного Закону, йде робота й над іншими варіантами конституційних трансформацій.
Водночас, досвід останніх років розвитку українського суспільства переконливо свідчить, що одного правового незалежного стану держави замало для того, щоб вона була справді незалежною і демократичною. Як свідчить світова практика, для цього має бути достатньо розвиненою економічна база суспільства, міцною і цілеспрямованою щодо проведення соціально-економічних, управлінських реформ, боротьби із корупцією та іншими видами злочинності державна влада, професійно підготовлені й чесні кадри в усіх ланках державного апарату.
| 
