Протягом першого тисячоліття до н.е. слов’яни відігравали провідну роль у розвитку цивілізації пращурів сучасних українців. Деякі інші етнічні групи також мали значний вплив на етногенез українців, наприклад, скіфи, Балти, германські племена. На початку нової ери територія проживання слов’ян значно розширилася. В тогочасних хроніках вони згадуються як анти і склави. Вони мали спільну мову, схожі уклад життя, звичаї та переконання. Водночас це були різні племена, кожне з яких мало своїх керівників, військові загони та політику. Хоча після певного часу анти зникли з політичної карти Південної Європи, їхні традиції залишилися. Нащадки антів почали розселятися на великих просторах.

Інтенсивний розпад патріархальних традицій спостерігався в 7 та 8 століттях з розвитком східнослов’янського суспільства. Посилилася нерівність у розподілі власності в суспільстві, яка почала визначати формування соціальної ієрархії. Ці процеси особливо активізувалися на території Середнього Дніпра та навколишніх землях. Археологами було знайдено свідчення досить швидкого розвитку хліборобства, скотарства, ремесел та торгівлі. Невдовзі створюються політичні та економічні центри слов’янських племен, такі як Київ. Протягом 6-9 століть н.е. на території України проживало приблизно 14 союзів східнослов’янських племен. Пізніше вони стали основою для створення Русі. Наприкінці 9 століття на території проживання слов’янських племен склалися умови для формування ранніх феодальних держав. Сучасні Київ, Чернігів та Переяслав були центрами цієї території.