Одразу після відступу фашистських військ почалася відбудова України. Було вжито значних зусиль для відновлення роботи залізниць та вуглевидобувних підприємств. Наприкінці 1945 р. було відновлено приблизно 1/3 довоєнного промислового потенціалу республіки.

Протягом першої післявоєнної п’ятирічки (1946-1959) українська промисловість в цілому досягла довоєнних рівнів виробництва. Однак ізольованість від навколишнього світу давала свої результати, оскільки радянська промисловість значно відставала від інших провідних країн.

Успішне зростання промисловості забезпечувалося за рахунок низької долі оплати праці трудящих в національному прибутку, а також невідповідного обміну між містом та селом.

Оплата праці колгоспників була надзвичайно низькою, а приватні сільські господарства обкладалися високими податками та обов’язковими нормами щодо постачання продовольства. Незважаючи на страшну засуху 1946 р. державні податки зменшено не було. Голод 1946-1947 рр. забрав життя сотень тисяч українських селян.

Тотальна колективізація сільського господарства проводилася в західних регіонах протягом 1948-1949 рр. Методи її здійснення були такими ж жорсткими, як і ті, що використовувалися під час колективізації східних регіонів протягом 1929-1933рр. Намагаючись протистояти державі, яка вилучала приватну власність та перетворювала селянина на найманця, найсміливіші з селян йшли до лісів, де вступали до загонів УПА. Партизанську діяльність на західних регіонах вдалося ліквідувати лише в 1952 р.

Культурні установи, особливо школи та клуби, часто створювалися на суспільних засадах з огляду на нестачу централізованого фінансування. Однак навіть в ті роки українським митцям вдалося зробити значні внески до національної культурної скарбниці. Однак їх творча діяльність великою мірою була деформована неможливістю відступити від загальноприйнятих пропагандистських принципів.

Після смерті Й.Сталіна в березні 1953 р. політичний клімат в країні почав поступово змінюватись. М.Хрущов відіграв в політичних змінах ключову роль. Було закрито табори, а жертви репресій, яким вдалося вижити, почали повертатися на Україну. Катастрофічна ситуація в сільському господарстві вперше привернула до себе увагу. Занепад продуктивних сил на селі був зупинений за допомогою послаблення податкового тиску та перегляду цінової політики.

Зміни в політичному житті були офіційно закріплені в лютому 1956 р. рішеннями ХХ З’їзду партії, яка з 1952 р. носила назву Комуністичної Партії Радянського Союзу (КПРС). Серед рішень з’їзду також звучала підкріплена фактами теза про можливість уникнути третьої світової війни. Зовнішня політика радянського уряду стала більш гнучкою та реалістичною. М.Хрущов у своїй ромові під час закритого засідання з’їзду засудив внутрішні прояви тоталітаризму (культ особистості Й.Сталіна) та найганебніші випадки зловживання владою, від яких постраждала навіть сама партія.

За ініціативою М.Хрущова було привернуто увагу до відставання країни у сфері новітніх технологій та наукових розробок, що загрожувало підірвати оборонний потенціал. Було значно збільшено асигнування на програми в космічно-ракетній галузі. Протягом незначного періоду в Україні було побудовано найсучасніші підприємства ракетної, електронної, хімічної, кораблебудівної та інших галузей промисловості, а у складі Академії Наук України та поза її межами створено значну кількість науково-дослідних та інших інститутів.

Досягнення у цивільній інженерії, будівництві культурних об’єктів, пенсійному забезпеченні громадян, зокрема селян, були досить значними. Виросло ціле покоління „шестидесятників”, тобто людей з анти-тоталітарним мисленням. Творчі роботи О.Гончара, М.Рильського, О.Довженка та інших митців мали великий соціально-політичний резонанс.

Однак за часів М.Хрущова яскраво проявилися ознаки кризи радянської тоталітарної системи. Потенціал збільшення національного доходу завдяки екстенсивним факторам значно скоротився, в той час як командна економіка не могла сприяти інтенсивному розвитку виробництва. Численні реформи національної економіки та системи управління ставали сенсаціями, проте не давали результатів. В кінцевому рахунку в жовтні 1964 р. Хрущова було звільнено з посади в результаті змови в апараті. Почалася ера М.Брежнєва: два десятиліття „застою”.

Сталіністи, які прийшли до влади, обрали тактику замовчування навіть тих злочинів, які стали відомими після 1956 р. В цьому ж році державні органи безпеки провели першу низку арештів серед представників української інтелігенції, яких звинувачували в антирадянських настроях. Ці настрої проявлялися в протесті проти гальмування процесу десталінізації та встановлення соціальних й національних прав. Однак дисидентський рух не вдалося зупинити.

Політика у сфері національних відносин не обговорювалася на з’їздах та пленумах ЦК Компартії з 1923 р., оскільки було вирішено, що національну проблему врегульовано. Однак внутрішня політика продовжувала існувати, змінюючись залежно від обставин. В 1953 р. М.Хрущов зробив О.Кириченка Головою Компартії республіки. В 1954 до України було приєднано Крим. До війни з огляду на кар’єрні причини Л.Брежнєв підкреслював своє українське походження, проте на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС він виявився затятим русифікатором. Довгий час посаду Першого секретаря ЦК КПРС займав П.Шелест, якого в травні 1972 р. змінив В.Щербицький, який належав до дніпропетровської групи прихильників Генерального секретаря. Центральний комітет з питань ідеології очолив В.Маланчук (також висуванець Л.Брежнєва), який розпочав широкомасштабну кампанію переслідування наукової та творчої інтелігенції. Цілеспрямована русифікація пішла навіть швидшими темпами.

Екстенсивний спосіб виробництва вимагав залучення все більшої кількості матеріальних ресурсів та робочої сили. „Застій” характеризувався в Україні розвитком видобувних галузей, витрачанням природних ресурсів, перетворення багатьох місцевостей на зони екологічної небезпеки. Територія України засмічувалася відходами сировинно-мінерального комплексу в десять разів швидше, ніж територія всього СРСР. Після вибуху на 4 реакторі Чорнобильської АЕС в квітні 1986 р. екологічні умови в республіці ще погіршилися. Причина найбільшої катастрофи в історії людства крилася в недоліках розробки, конструкції та обслуговування ядерних станцій.

З поглибленням кризи системи держава почала активно використовувати принцип „ножиць цін”, коли левова частка прибутку колективних та державних господарств потрапляла в держбюджет. Сільське господарство все більше відставало в своєму розвитку, водночас кількість мігрантів з сільської місцевості збільшувалась. В 1960 р. селяни становили половину населення України, а в 1985 р. – лише третину. Стало неможливим підтримання на належному рівні забезпечення продовольством міського населення за умови збереження продуктивності праці на існуючому рівні. Це спричинило погіршення продовольчої проблеми рік за роком.

Тисячі мільярдів „нафтодоларів”, зароблених під час світової нафтової кризи 1970 рр., були використані для імпорту найдешевших товарів з метою подальшого перепродажу на внутрішніх ринках. Коли запаси „нафтодоларів” закінчилася, виявився бюджетній дефіцит, який до того наполегливо приховувався.

Національну економіку знекровлював військово-промисловий комплекс. Необхідність підтримання рівноваги з західними країнами підштовхнула Радянський Союз до економічного провалля. Стало очевидним, що СРСР програв „холодну війну”.