Кінець військових подій не знаменував зміни політики, заснованої на комуністичній доктрині. Навпаки, програма відбудови та розвитку промисловості за планом ГОЕЛРО мала реалізовуватися за допомогою планової системи заготівель (наприклад, встановлення планів вирощування та постачання сільськогосподарської продукції).

Взимку 1920-1921 рр. вибухнуло масове повстання українських селян проти радянської влади, яке С.Петлюра очікував навесні 1920 р., коли вів з поляками військові дії проти Києва. Заможне селянство повстало проти заборони торгівлі та встановлення планової системи заготівель. Більш професійні червоноармійські загони під проводом В.Блюхера, Г.Котовського, О.Пархоменка були направлені для боротьби з селянськими угрупованнями, однак армія сама складалася з селян та ставала все менше і менше надійною.

Навесні 1921 р. В.Ленін був змушений відмовитися від планової системи та відновити вільну торгівлю. Нова економічна політика (НЕП) замінила стару комуністичну. Перехід до НЕПу проходив болісно та під тиском реалій економічного життя.

Впровадження НЕПу на Україні загальмувалося голодом. В результаті катастрофічної засухи 1921 р. голод охопив район Волги, Північного Кавказу та південних областей України. Врожай 1921 р. в більшості регіонів на Лівобережжі та Правобережжі був достатнім, а його перерозподіл на користь південних областей міг запобігти голоду. Проте Москва вимагала не змінювати режим постачання продовольства до індустріальних центрів Росії. Леніна турбував не стан речей в Поволжі або на Україні, але можливість виникнення незадоволення в Москві, Петрограді та інших містах. Саме тому голод на Україні тримався в секреті. Продовольство, яке з серпня 1921 р. надсилалося Американською адміністрацією допомоги Росії, не доходило до України. В країні працювали численні комісії, які надавали допомогу людям, що голодують, проте продовольство надсилалося на Волгу та до біженців. В 1921-1922 рр. на Україні опинилися 439 тис. людей з Поволжя, Уралу та Казахстану.

Легалізація приватної торгівлі та валютна реформа 1922-1924 рр. вивела підприємства з підпілля. В країні з’явилася нова буржуазія (орендарі, оптові торговці, промисловці, комісійні агенти та брокери), яка вивела країну зі стану економічного хаосу, проте офіційну владу вона не влаштовувала. Ленін підкреслив, що НЕП – це вимушений та тимчасовий відхід від виконання комуністичної програми.

30 грудня 1922 р. було сформовано Радянський Союз. Україна змінила свій статус з незалежної республіки на союзну. Пропозиція Й.Сталіна під час дискусії партійних лідерів щодо форм національно-державного ладу перетворити незалежні республіки на автономні у складі Російської Федерації була відхилена. В.Ленін запропонував, щоб усі незалежні радянські республіки, рівні в правах, створили нову федеративну державу. Кожна союзна республіка у складі федерації мала значні права, аж до виходу з союзу.

Було реалізовано пропозицію В.Леніна, проти якої не заперечував навіть Й.Сталін. Це не було простим збігом, оскільки диктатура партії, яка перетворила СРСР на унітарну державу, ніколи не відображалася в радянських конституціях. Її існування під прикриттям радянської влади зробило можливим проведення найсміливіших експериментів у сфері державотворення та довготермінових поступок національно-ліберальному рухові.

В 1919 р. в Центральному комітеті було створено окреме політбюро. В 1922 р. В.Ленін захворів та відійшов від активного політичного життя. Тоді серед членів політбюро почалася боротьба за владу. В її ході Х.Раковського було звільнено з керівної посади в Україні, а в 1925 р. Й.Сталін призначив керівником парторганізації України Л.Кагановича.

В грудні 1925 р., три роки після створення СРСР, на 14 сесії державна партія змінила назву та стала всесоюзною – ВКП (б).

В 1927 р. 15 сесія ВКП (б) прийняла директиви щодо здійснення першого п’ятирічного плану розвитку національної економіки на 1928/1929 – 1932/1933 рр., які включали принципове рішення повного використання методу конфіскації прибутків селян. Проте селяни не бажали продавати свою продукцію за низькими цінами. В 1927-1929 рр. в системі державних закупівель зерна назріла криза.

Протягом попередніх років для виходу з такої ситуації використовувався ринковий метод, зокрема підвищення цін на хліб. В 1928 р. Й.Сталін відділив селян від ринку та позбавив їх прав на засоби виробництва й заборонив вільну торгівлю. В листопаді 1919 р. було прийняте рішення про колективізацію сільського господарства. Для запобігання виникненню опору селянства експропріації їхнього майна держава почала провадити політику протиставлення власників та незаможних селян. Заможних селян (або куркулів), які чинили запеклий опір колективізації, було позбавлено майна або депортовано. Відповіддю Й.Сталіна на відмову селян працювати на колективних господарствах був голод. Результати були страшними: 3,5 млн. людей вмерли від голоду в Радянській Україні. Загальні втрати, в тому числі зниження рівня народжуваності, склали майже 5 млн.

Культурний розвиток був складовою частиною соціально-економічної трансформації в період між двома світовими війнами. Підтримання запеклої боротьби культурних форм національного руху з його державними формами, а також наголос на розвитку культури були головними рисами політики державної партії у сфері культури. Ліквідація невігластва, впровадження обов’язкової загальної освіти, надання переваг представникам робочого класу під час вступних іспитів до вищих навчальних закладів – провідні течії тогочасної культурної відбудови.

Релігія становила важливу частину духовної культури народу. Однак комуністична партія прагнула знищити церкву, єдиний елемент дореволюційної соціальної структури, який продовжував існувати, та замінити її атеїстичною ідеологією. Релігійна музика, література, філософія та навіть церковна архітектура були викреслені з культурної спадщини. На кінець 1930 рр. в Україні не залишилось православних священиків.

В 1935 р. Й.Сталін вирішив проголосити перемогу соціалізму та вніс зміни до Конституції, спрямовані на демократизацію виборчої системи – замінив нерівні вибори рівними та відкрите голосування закритим. Конституція СРСР була прийнята 5 грудня 1936 р., а наприкінці січня 1937 р. була впроваджена Конституція Української РСР.

Зовнішня демократизація влади становила разючий контраст до політичних репресій, які почалися з вбивства С.Кірова 1 грудня 1934 р. Мільйони людей загинули або були вислані до таборів під час масових репресій 1937 – 1938 рр. Україна постраждала від „полювання на відьом” більше, ніж інші регіони СРСР.