Українська література має тисячолітню історію . Початки її належать до часів формування Київської Русі . Однак іще в передісторичну добу ( до ІХ ст .) предки українців мали розвинену усну творчість . Визначною пам ’ яткою того часу є літопис " Повість минулих літ ”, який є не тільки джерелом історичних відомостей , а й хрестоматією епічних пісень , легенд та переказів епохи Київської Русі . Поетичним шедевром давньої літератури є „ Слово о полку Ігоревім ". Цей героїчний епос увібрав у себе найкращі зразки народної творчості того часу і став надбанням та гордістю всього слов ' янського світу .

Самобутнім явищем середньовічної літератури є полемічні твори Івана Вишенського , Мелетія Смотрицького , Феофана Прокоповича та ін . Вершина давньої української літератури доби бароко – творчість поета і філософа Григорія Сковороди (1722-1794). „ Український Сократ ” мандрував Україною та країнами Центральної Європи , щоб ближче пізнати людей . Наскрізною для філософії Григорія Сковороди є проблема щастя , яка мислиться ним через розкриття божественної суті людини , виявлення таланту , закладеної в неї Богом , що забезпечує працю за покликанням . Слова філософа „ Світ ловив мене , та не впіймав ”, які він заповів викарбувати на своїй могилі , стали ще одним свідченням відданості Григорія Сковороди духовному життю перед земними суєтністю і марнотою .

Наприкінці XVIII ст . бурлескно - травестійна поема Івана Котляревського „ Енеїда " знаменувала появу новітньої літературної української мови і початок сучасної української літератури . Цей твір увібрав у себе перлини українського гумору , відобразив яскравий народний побут . Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками , передусім членами т . зв . харківського гуртка ( П . Гулак - Артемовський ,  Є . Гребінка ). До харківського гуртка належав також Г . Квітка - Основ ' яненко – основоположник української художньої прози , який перервав традицію використання української мови тільки в комічних жанрах .

XIX ст . – це доба становлення національної самосвідомості . Поетична збірка „ Кобзар " видатного українського поета Тараса Шевченка , яка побачила світ у 1840 році , фактично стала проголошенням літературної та інтелектуальної незалежності українців . Творчість Тараса Шевченка визначила на десятиліття вперед подальший розвиток української літератури - ( не тільки поезії , а й прози і драматургії ). Шевченкова поезія стала важливим етапом і в розвитку української літературної мови . Шевченко завершив процес її формування , розпочатий ще його попередниками ( Котляревський , Квітка - Основ ' яненко , поети - романтики та ін .), здійснивши її синтез з живою народною мовою і збагативши виражальні можливості українського художнього слова . Ім ’ я Тараса Шевченка стало символом української культури у світі , подібно до таких емблематичних імен універсального рівня як Шекспір , Гете чи Пушкін , кожен з яких асоціюється не тільки з літературою , а й культурою своїх країн .

Літературний процес другої половини XIX ст . формувався під впливом творчості цілої плеяди талановитих письменників – Івана Нечуя - Левицького , Марка Вовчка , Панаса Мирного , Михайла Коцюбинського , Івана Франка , Ольги Кобилянської , Бориса Грінченка та ін . Для літератури того часу характерні різноманітність художніх напрямів та індивідуальних стилів письменства , використання різних жанрів – від епічних романів і повістей до новел , фейлетонів , оповідань тощо . Значна частина письменників цієї доби вела активну політичну і просвітницьку діяльність .

Прикладом універсальної особистості в історії не тільки української , а й світової культури є постать Івана Франка – поета , прозаїка , драматурга , журналіста , літературного критика , теоретика та перекладача . Творчий доробок І . Франка вражає своєю неосяжністю ( понад 50 томів ). Письменник одним з перших почав перекладати твори світової літератури на українську мову ( Й . Гете , Г . Гейне , Дж . Байрона ).

З появою на зламі століть нової генерації авторів українська література зазнає впливу європейського модернізму . Найяскравіше цей підхід позначився на творчості двох провідних літературних постатей цього періоду – поетеси Лесі Українки та прозаїка Михайла Коцюбинського . Леся Українка збагатила українську літературу образами світової літератури й сюжетами з історії , міфології різних епох і різних народів світу . Поряд з великим талантом поетеси Леся Українка виявила неабиякий хист перекладача . Їй належать чудові переклади з творів Гомера , Г . Гейне , В . Шекспіра , Дж . Байрона , В . Гюго , єгипетських та італійських народних пісень , індійського епосу .

Після революції літературний процес відзначався особливим