Музичність та співучість є одними з найхарактерніших рис українського народу. Давньоукраїнські музики зображені на фресках Софії Київської, але на теренах України музика лунала набагато раніше – ще 20 тисяч років тому. Саме такий вік мають музичні інструменти з бивнів мамонта, знайдені київськими археологами в околицях древнього міста України – Чернігова.   Міські музики були неодмінними учасниками всіх церемоній, процесій, ритуалів, обрядів. Календарно-обрядовий (веснянки, колядки) та родинно-обрядовий (весільні пісні) фольклор, який дійшов до наших часів, своїм корінням сягає у княжу добу і досі зберігає чимало архаїчних рис.   Уже в XIV–XVII та ХVІІІ ст. українські музиканти прославилися за межами України. Їх імена можна знайти в хроніках тих часів серед придворних музикантів, зокрема при дворі польських королів.   У цей же період зароджуються історичні думи та пісні – одне з найяскравіших явищ української народної музики, своєрідний символічний код національної історії та культури. Вони складалися переважно козаками і про козаків. Народних мандрівних співців, які водночас були творцями і виконавцями історичних пісень та дум, називали кобзарями.   Цей яскравий період в історії української культури був позначений впливом так званого „козацького бароко”, а тому витоки української музичної традиції значною мірою лежать в бароковому стилі. Найвідомішими осередками музичної освіти тієї пори були Глухівська співоча школа та Києво-Могилянська академія. З їх стін вийшли найяскравіші зірки української музики XVII-XVIII ст.: Дмитро Бортнянський, Максим Березовський та Артемій Ведель, які створили цілу епоху у вітчизняній хоровій музиці. Бортнянський і Березовський отримали музичну освіту в Італії, зокрема Березовський навчався в музичній академії в Болоньї у відомого музичного теоретика Мартіні одночасно з Моцартом і був зарахований до числа найздібніших випускників академії. Бездоганно засвоївши європейську техніку композиції, ці українські композитори не пішли шляхом копіювання західних зразків, а створили твори, більшість з яких побудовані на національних мелодичних основах. Духовна музика Д.Бортнянського, М.Березовського та А.Веделя досі звучить у церквах слов’янського світу.   У цю ж добу  високо розвинулася техніка акапельного співу, що має вплив на українську музику і сьогодні: львівський професійний акапельний чоловічий колектив „Піккардійська терція” є однією з візитівок сучасної української музики.   Музиканти-професіонали ХІХ ст. охоче обробляли народні пісні, які виконувалися талановитими аматорами у супроводі народних інструментів – кобзи, бандури, цимбал, скрипки, ліри та ін. Впливом українського фольклору позначені українські опери ХІХ ст. – С.Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм” (перша українська опера), М.Лисенка „Тарас Бульба”, „Наталка Полтавка”, „Утоплена” та „Різдвяна ніч”, а також стилізації й обробки народних пісень М.Леонтовича, О.Кошиця, М.Лисенка, К.Стеценка. Мотиви українських народних