Українське ужиткове мистецтво має давнє коріння . Завдяки   літописам і пам ’ яткам , що дійшли до нас з доби Київської Русі відомо , що вже тоді існували промисли , які потім стали власне українськими . Так , найдавнішими видами народного прикладного мистецтва є різьба по дереву ( дерев ’ яна скульптура ), килимарство , вишивка , гончарство і кераміка .

Дерев ’ яна скульптура досягла свого найвищого розвитку за часів розквіту козацької держави в XVII–XVIII ст . Талановиті козацькі майстри , чиї імена не дійшли до нас , стали творцями унікального українського стилю , так званого козацького бароко . По всій території козацької держави зводилися порівняно невеликі дерев ’ яні церкви , що відзначалися водночас точністю ліній і майстерною ажурністю . Багато з них збереглися й донині . Вочевидь , від козацького бароко ажурність різьблення перейшла в народну архітектуру Центральної , Північної та Східно - Південної України . Різьбленням стали прикрашатися одвірки , сволоки , карнизи дерев ’ яних споруд , а відтак і дерев ' яні предмети господарського вжитку , меблі та хатнє обладнання , скрині , дерев ’ яний посуд , знаряддя праці та зброя , військове спорядження .

Особливою сторінкою в історії українських промислів є різьблення церковних іконостасів та інших предметів культового призначення . Переважає поліхроматична або золочена різьба барокового стилю , основою якої служить вибагливий рослинний орнамент , що складається з майстерно стилізованих народних мотивів : виноградної лози , соняшників , мальв , троянд та ін . Барокові і рококові орнаментальні форми і мотиви часто доповнюються постатями святих , янголів та ін . Ці композиції зазвичай притаманні архітектурним елементам багатоярусних іконостасів .

Сьогодні популярні предмети народного промислу західного регіону України , зокрема гуцульські декоративні топірці , пістолі , кріси , порохівниці , барильця , дерев ’ яний , переважно декоративний , посуд . Гуцульські майстри для прикрашання своїх виробів використовують техніку інтарсії та " пацьоркування " ( інкрустування бісером ).

У дерев ’ яному різьбленні зберігається регіональна варіативність орнаментів , притаманна іншим видам українського декоративного мистецтва . Так , на Галичині і Волині домінують геометричні форми орнаменту , в той час як у центральній Україні та на східноукраїнських землях переважають рослинні форми орнаменту .

Дуже давнім українським промислом є килимарство . Функціонально існують три головні назви для килимових тканин : ковер , килим і коц . Різниця між ними могла полягати в техніці , орнаменті , розмірі й призначенні . Сьогодні їх розрізняють тільки за територіальним принципом : коври й килими походять з центрально - та північноукраїнських промислових осередків , а коци виготовляються вручну на заході , переважно на Гуцульщині . Крім того , на коврах і килимах переважає барвистий , часто рослинний орнамент . Гуцульський коц – переважно сірий або білий – кольору нефарбованої овечої шерсті , якщо на ньому є орнамент , то він геометричний .

Найрізноманітнішим і , певно , найдавнішим в Україні є гончарський промисел . Найпоширеніші види кераміки - теракотова , сіра , полив ’ яна та чорна кераміка . Вони відрізняються не тільки територіальними традиціями колористики й декору , але й родовищами глини . Відповідно до природного розміщення родовища потрібної глини історично виникали осередки гончарства . Їх назви походять від назв сусідніх селищ . Ці назви сьогодні сприймаються як бренди . Так , наприклад , відома городищинська та плахтянська кераміка , чорнодимлена кераміка з Гавареччини Львівської області .

Чорнодимлена кераміка ( випалена за спеціальною технологією – без доступу повітря ) виникла як альтернатива традиціям античної кераміки , і вже на початку нашої ери мала свої осередки на території України та сучасних держав Європи . В Україні Х V ІІІ – ХІХ ст . вона суперничала з традиційною полив ’ яною керамікою .

Чорна кераміка виготовляється зі спеціальної глини на гончарному крузі . Після підсушування кременем , який походить з того ж родовища , вироби вигладжують і « виписують » на них орнаменти . Після випалювання вигладжена поверхня має сріблястий , а невигладжена — чорний колір .

Традиційний керамічний посуд , як правило , розписується та оздоблюється поливою чи фляндруванням , причому характерним для українського гончарства є поєднання зеленої й коричневої полив . Мальовані миски , тарелі , тикви , куманці , близнята і дзбанки , а також оригінальні фігурки кіз , баранів , оленів з горщиками на спині для кімнатних квітів мають рослинний або сюжетний орнамент .

Особливістю українського народного гончарства є