Прага – У світовій пресі продовжують обговорювати тему оцінок українського Голодомору 1932–33 років. Чимало оглядачів вважають, що намаганням дати цим трагічним подіям визначення геноциду Україна робить новий цивілізаційний вибір – союз із Заходом, що дуже нервує Росію, яка все ще бачить цю територію своєю. Газети також звертають увагу на загальні закономірності інфляції в країнах Західної і Східної Європи. Деякі видання розцінюють як невдачу Балтійського саміту в Ризі відсутність там перших осіб Росії та Німеччини.

Впливова американська газета «Лос-Анджелес Таймз» публікує великий матеріал про намагання України домогтися світового визнання того, що Голодомор 1932–33 років був не чимось іншим, як геноцидом і що головні винуватці цього трагічного явища, яке забрало мільйони життів українців, сиділи тоді в Кремлі. Це американське видання наводить слова одного зі свідків Голодомору, 89-річного Григорія Гаращенка, який вважає, що Росія боїться світового обвинувачення у геноциді проти українців і тому так уперто стоїть на тому, що тодішній голод охопив і російські райони Радянського Союзу та нібито не мав етнічного забарвлення.

«Лос-Анджелес Таймз» вважає, що якраз довкола оцінки Голодомору, намірів України вступити в НАТО і звільнитися від енергетичної залежності від Москви і ведеться гостра ідейна боротьба між Росією та Україною. І тоді, коли президент США Джордж Буш відвідує український меморіал жертвам Голодомору у Києві, наголошує американська газета, Росія в оцінках української історії і голоду 1932–33 років «усе ще живе в ідейних рамках колишньої імперії».

«Лос-Анджелес Таймз» доходить висновку, що у всіх цих незгодах між Москвою і Києвом проглядається цивілізаційний вибір України між Росією і Заходом, та наводить слова українського експерта про те, що Україна робить «остаточний, стратегічний і навіть цивілізаційний вибір – бути частиною Заходу». Американська газета завершує словами 89-річного свідка Голодомору Григорія Гаращенка, який все життя мріяв, щоб Україна вийшла з тіні Росії і об’єдналася з Європою, і тому вважає, що далі не можна мовчати про трагічну історію свого народу, включно з трагічними подіями 1932–33 років.