З прийняттям християнства на Русі 988 року розпочався бурхливий розвиток писемної культури. При церквах і монастирях відкриваються перші бібліотеки. Найбільшою і найбагатшою на той час була бібліотека Софії Київської, заснована 1037 року Ярославом Мудрим. У ній книжки не тільки вивчалися, а й створювалися. Бібліотека Софійського собору складалася виключно з церковної літератури. З часом ця бібліотека перетворюється на освітній центр Київської Русі, в ній з’являються численні книги з астрономії, географії, історії, філософії, юридичні трактати, публіцистика. Загалом у бібліотеці нараховувалося до 900 томів рукописних книг – грандіозна для середньовіччя кількість. А весь фонд Русі нараховував 130-140 тисяч томів.

Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі. Від самого заснування Антонієм і Феодосієм монастир стає відомий як місце переписування і виготовлення богослужбових книг. З часом у монастирській бібліотеці збираються не тільки свої книги, а й грецькі, болгарські, сербські.

Поступово в кожному великому місті створюються книжкові майстерні, пишуться літописи, засновуються бібліотеки і школи.

У Західній Україні зі створенням Галицько-Волинського князівства також починається активний бібліотечний рух (приблизно з ХІІІ ст.). При дворі князя Володимира Васильковича - книжника і філософа - існувала величезна майстерня для створення книг. Князь дарував книжки монастирям й церквам.

Тодішні бібліотеки здебільшого складалися з творів іноземних авторів, перекладених на давньоруську мову. Але з часом дедалі більшої ваги набувають твори оригінальні.

На жаль, монголо-татарська навала і князівські міжусобиці призвели до великої руїни. Книги гинули у війнах і пожежах. З тих часів до сьогодні залишилися лічені екземпляри бібліотеки Софії. Найвідоміші:  Рейнське євангеліє (яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла до Франції з Києва. На цій книжці складали клятву французькі королі, а нині дають клятву президенти Франції), Остромирове євангеліє (1056-1057), два Ізборники 1073 та 1076 рр., Мстиславове євангеліє XII ст.

Після двохсотлітнього перебування під владою кочівників Україна перейшла до складу Великого Князівства Литовського, а пізніше – Речі Посполитої. Разом із занепадом державності занепадає і державна бібліотечна справа. Книги продовжують створюватися і збиратися, але на приватні замовлення князів або наближених до них осіб і для приватних зібрань, з яких пізніше і створяться нові бібліотеки.

Із зародженням книгодрукарства в середині XV ст. відбуваються великі зміни в усьому європейському книговиданні і, звичайно, бібліотечній справі. Уже в першій половині XVII ст. в Україні нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі.

Значного розвитку бібліотеки набули у XVI ст., великі книгозбірні постали при школах в Острозі й у Львові. У XVII ст. впорядковано бібліотеку Київської академії, що поглинула давні збірки, які початками сягали, може, й княжих часів. У XVIII ст. значні бібліотеки мали заможні шляхетські роди, козацька старшина, єпископи, монастирі, різні школи.

Революційні події 1848 року призвели до того, що Австро-Угорська імперія лояльніше почала ставитися до національного питання. У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. у Західній Україні, яка входила на той час до складу Австро-Угорщини, діє мережа культурно-освітніх осередків „Просвіта”. Це товариство уже на 1914 рік мало по всьому краю 78 філій, 2944 читальні. У 1914-му власні читальні діяли у 75% українських населених пунктів Галичини, в 1939-му мережею філій та читалень „Просвіти” було охоплено 85% західноукраїнських земель.

У радянські часи бібліотечна справа стала частиною державної політики. Разом з тим, якщо до 20-х років ХХ ст. українська бібліотечна справа в контексті європейського розвитку була на високому рівні, то, починаючи з 30-х і, особливо, післявоєнних років, українська бібліотечна наука перебувала в тіні радянської, найкращі наукові сили якої зосереджувалися в Москві і Ленінграді.

Сьогодні в Україні налічується 45 тисяч бібліотек. Серед провідних бібліотек – Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна бібліотека України для дітей, Державна історична бібліотека України тощо.

З 1984 року ведеться робота над автоматизацією головних бібліотек України і створення електронних каталогів.

Корисні посилання

Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

Національна парламентська бібліотека України

Державна бібліотека України для дітей
Державна бібліотека України для юнацтва

Державна бібліотека ім. Лесі Українки

Державна наукова медична бібліотека України

Державна науково-технічна бібліотека України

Наукова бібліотека ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника

Одеська державна наукова бібліотека ім. О.М. Горького

Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка

Державний комітет архівів України