У глибині душі я здригнувся, коли дізнався про злочини більшовицького режиму в Україні. «Тріумфальний марш Радянської Влади», відомий під справжнім ім’ям цієї трагедії як Червоний Терор, який втопив у крові російський народ та мав жахливе продовження в Україні. Після того як в українського народу була відібрана незалежність, йому прийшов час пережити смерть спричинену умисним, штучним голодом. Комісари окупаційного режиму втілили в життя диявольський план насильної колективізації та денаціоналізації українців, зменшення їх спроможності чинити опір смертоносній машині. 1932-1933 роки стали свідченням трагічної долі цього селянського народу, який був закатований за те, що не хотів відмовлятися від національних та християнських традицій, мови, культури та власної ідентичності.

Як колишні радянські громадяни, які вийшли з пітьми Імперії Зла, ми не можемо не знати свого минулого, а тим більше минулого наших сусідів. Спроба відновити пам’ять, дізнатися про драматичні часи, перемелені тоталітарною системою, була і залишається складною, а інколи і відзначається певними обмеженнями та прикрими неясностями. Розпад СРСР був спричинений прагненням колишніх полонених народів і вже потім економічними причинами. Тріумф націй, які встали на ноги після довгого періоду летаргії, приніс на сцену історії нових і динамічних міжнародних акторів, які крок за кроком відвойовували собі право на свободу і щастя.

У листопаді 2004 року я був поряд з Помаранчевою Революцією. Я підтримав Віктора Ющенка. Я із захопленням пережив бурхливі дні у серці Києва разом з сотнями тисяч демонстрантів, які вийшли завоювати собі свободу. Серед помаранчевих демонстрантів були і ми, сотні іноземців з усієї Європи та пострадянського простору.

«І я там був»

Ми відразу ж відповіли на заклик наших колег надіслати спостерігачів на президентські вибори, для того щоб не дозволити їх фальсифікації.  Християнсько-демократична народна партія Республіки Молдова надіслала три тисячі спостерігачів у південні та східні регіони України. Тами чином ми були єдиною політичною силою нашої країни, яка активно демонструвала солідарність з Помаранчевою Революцією і нам вдалося направити найбільшу команду іноземних спостерігачів. Календар, який я отримав на Майдані Незалежності з написом « І Я ТАМ БУВ» нагадав мені про масові демонстрації в Кишиневі у 2002 році, які тривали майже чотири місяці. Тоді я сказав тим, хто зібрався на Площі Великого Національного Зібрання, а потім і в Місті Свободи, де молодь країни встановила намети в центрі столиці, що пройде багато років, а ми, ті хто прожив ці дні разом з великою душевною радістю у вирі боротьби за свободу, взнаватимемо один одного кажучи: «І Я ТАМ БУВ».

«За нашу та вашу свободу!»

Християнсько-демократична партія знаходиться у тій же ж політичній сім’ї Європейської Народної Партії, що і партії, керовані Віктором Ющенком, Юлією Тимошенко та Борисом Тарасюком. Ми були і залишатимемося прихильниками України у спробі отримати статус члена НАТО та ЄС. Так як ми  були з самого початку разом з трьома балтійськими країнами та Грузією у їх боротьбі за незалежність та інтеграцію у євроатлантичні структури. Я дуже добре пам’ятаю гасло литовців періоду ПЕРЕБУДОВИ: «За нашу і вашу свободу!».

Мертві не з вини України, заслуговують на наше глибоке співчуття

Визнання ГОЛОДОМОРУ актом геноциду українського народу є моральним зобов’язанням будь-якої людини та будь-якої країни, яка розділяє людські цінності та демонструє відповідальність перед історією, а також у дусі солідарності з друзями, які її потребують.

Прийшов час назавжди подолати забобони, пов’язані зі змінами кордонів, які відбулися після останньої світової війни та за часів радянського режиму. Біль, спричинена шматуванням територій у минулому, не повинна затьмарювати  політичний реалізм та життєву необхідність розвивати тісні відносини з Україною, яка є стратегічним регіональним партнером Республіки Молдова.

Християн-демократи, як ініціатори проекту Рішення Парламенту щодо засудження Великого Голоду (ГОЛОДОМОРУ), сподіваються знайти підтримку та розуміння з боку всіх парламентських фракцій таким чином, щоб ми змогли отримати політичний консенсус, який є дуже необхідним у цьому випадку.

Мертві не з вини України, заслуговують на наше співчуття, а помаранчеве керівництво з Києва заслуговує на підтримку у своєму прагненні отримати широке міжнародне визнання трагедії 1932-1933 років. Давайте будемо пам’ятати християнський вислів «Даючи ти отримаєш». Давайте дамо нашу відкритість і щиру дружбу та отримаємо довіру і повагу.

Нехай Бог благословить Україну.