220 років тому народився Петро Гулак-Артемовский

Талановитий поет, вчений, перекладач початку XIX століття Петро Гулак-Артемовський (27 січня 1790 - 13 жовтня 1865) був чудовим знавцем народно-розмовноï мови, народних звичаïв та побуту.

Раннi твори П.Гулака-Артемовського на­писанi російською мовою ще до навчання у Киïвськiй академiï. До украïнськоï ж мови вперше письменник звернувся у Харковi. Уже першi твори "Пан та Собака", "Солопiй та Хiвря", "Тюхтiй та Чванько" викликали великий інтерес як у читачiв, так i в лiтературних колах та здобули авторовi визнання. Особливо популярною стала байка "Пан та Собака". Їï вивчали напам'ять, цитували, нею захоплювалися, бо вона вiдповiдала анти­крiпосницькому духовi того часу.

До літературного доробку письменника належить значна кількість байок, притч, віршів, послань, балад («Твардовський», «Рибалка»), перекладів творів класиків світової літератури: Жана Жака Руссо, Джона Мільтона, Адама Міцкевича, Йоганна Вольфганга Гете та інших.

Рішучий противник кріпацтва П.Гулак-Артемовський мав значний влив на розвиток української харківської школи вчених та письменників 1830-1840-х років.

В українській літературі П.Гулака-Артемовського за значимістю ставили другим після засновника нової української літератури Івана Котляревського. Вiдомий дослiдник украïн­ськоï лiтератури I.Айзеншток у цьому зв’зку відзначав: "Поезiï Гулака-Артемовського висунули його в ряд перших, кращих представникiв украïнськоï лiтератури... Вони ж мiцно закрiпили за ним... неминуще значення одного з класикiв рiдноï лiтератури".

Життя і творчість

П. П. Гулака-Артемовського

(1790 — 1865)

Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 року в м. Городище на Черкащині в сім'ї священика. Вчився в Київській академії (1801-1803), але не закінчив її. Протягом кількох років вчителював у приватних поміщицьких пансіонах на Волині. У 1817 році вступає вільним слухачем на словесний факультет Харківського університету, а вже наступного року викладає тут польську мову. В 1821 році Гулак-Артемовський захистив магістерську дисертацію на тему: “О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней”, згодом стає професором історії та географії, з 1841 року — ректором університету.

Літературні здібності П. П. Гулака-Артемовського проявилися ще в часи навчання в Київській академії. З перших його поетичних спроб збереглися лише два віршових рядки з переспіву поеми Буало “Налой” (1813). Активну літературну діяльність Гулак-Артемовський розпочинає після переїзду до Харкова (1817) — під час навчання і викладацької роботи в університеті. Підтримує дружні стосунки з Г. Квіткою-Основ'яненком, Р. Гонорським, Є.Філомафітським та іншими, виступає на сторінках “Украинского вестника” з перекладними й оригінальними творами, написаними у різних жанрах.

У 1817 – 1819 pp. Гулак-Артемовський друкує в “Украинском вестнике” переклади прозових творів, критичних статей польських письменників: російський переклад з польської мови “каледонской повести” (шотландської) “Бен-Грианан”; нарис “Синонимы, задумчивость и размышление (подражание польской прозе)” тощо.

В цей час пише перші твори - оригінальний вірш українською мовою “Справжня Добрість (Писулька до Грицька Прокази)”, “казка” “Пан та Собака”, яка відіграла помітну роль в розвитку жанру байки на Україні. Це була, по суті, перша українська літературна (віршова) байка, написана із свідомою орієнтацією поета на фольклор, на живу розмовну мову.

У 1819 році письменник опублікував ще дві байки —“Солопій та Хівря, або Горох при дорозі” і “побрехеньку” “Тюхтій та Чванько”. У 1820 році — цикл байок-“приказок”: “Дурень і Розумний”, “Цікавий і Мовчун”, “Лікар і Здоров'я” (“першоджерело” — приповідки І. Красіцького).

У 1827 році Гулак-Артемовський написав ще три байки — “Батько та Син”, “Рибка”, “Дві пташки в клітці”. Цей, останній, цикл байок Гулака-Артемовського також пов'язаний з творчістю Красіцького.

Спираючись на літературні зразки попередників в українському і світовому байкарстві та на фольклорні традиції, Гулак-Артемовський творив цілком оригінальні, самобутні вірші, йдучи від просторої байки-“казки” через байку-“приказку” (цю традицію продовжив Л. Боровиковський) до власне байки, з якою згодом успішно виступили в українській літературі Є. Гребінка й особливо Л. Глібов.

Виступи письменника в “Украинском журнале” свідчать про пошуки нової естетики. Крім двох віршів “Чаяние души христианской” та перекладу уривка з поеми “Суд Любуши” — “Царский стол (Древнєє чешское предание)”, Гулак-Артемовський опублікував перекладені статті “О поэзии и красноречии”, “О поэзии и красноречии на Востоке” (продовження першої) і “О поэзии и красноречии в древних и в особенности у греков и римлян”.

Не останню роль у пошуках письменника відіграло читання ним в університеті лекцій з естетики, які він готував один час за книгою О. Галича “Опыт науки изящного”, де були викладені основні положення романтичної теорії, зокрема пропагувалися твори Жуковського, визначалися нові жанри — романтична балада, поема, романс тощо.

1827 році  П.Гулак-Артемовський виступив на сторінках “Вестника Европы” із “малоросійськими баладами” “Твардовський” і “Рибалка”, якими представлено романтичну баладу різних тональностей.

“Твардовський” — це вільна переробка гумористичної балади А.Міцкевича “Пані Твардовська”, основу якої становить досить популярна у слов'янському фольклорі легенда про гульвісу-шляхтича, що запродав душу чортові. Балада “Твардовський” користувалася значним успіхом у читачів. Після публікації у “Вестнике Европы” вона відразу була передрукована в журналах “Славянин”, “Dziennik Warszawski”, у “Малороссийских песнях” Максимовича, вийшла окремим виданням. Балада Міцкевича відома й у перекладі білоруською мовою (“Пані Твардоўская” — 40-ві pp. XIX ст.), причому в опрацюванні її сюжету білоруський автор слідував переважно за баладою українського поета.

“Рибалка” — переспів однойменної балади Гете (ще раніше її переклав російською мовою Жуковський) — має вже виразно романтичний характер.

1827 році в “Вестнике Европы” Гулак-Артемовський друкує дві переробки Горацієвих од “До Пархома”. На кінець 1820-х pp. і пізніше (1832, 1856) йому належить кілька наслідувань Горацієвих од. Це, передусім, два віршових послання “До Пархома”.

З кінця 1820-х pp. Гулак-Артемовський відходить від активної літературної діяльності, пише лише принагідне, здебільшого у зв'язку з пам'ятними подіями в його службовому і родинному житті.

В останні роки Гулак-Артемовський написав ряд ліричних медитацій в народнопісенному дусі (жодна з них за життя автора не друкувалася) — “Не виглядай, матусенько, в віконечко”, “До Любки” (останній вірш перекладений російською мовою О. Фетом), “Текла річка невеличка”.

Помітну увагу приділяє Гулак-Артемовський питанням міжслов'янських мовно-літературних взаємин, фольклорно-етнографічному вивченню слов'янських народів. Показовою з цього погляду є складена ним “Инструкция в руководство госп. адъюнкту Срезневскому по случаю назначаемого для него путешествия по славянских землях с целию изучения славянских наречий и их литературы” (1839).

Продовжує цікавитись Гулак-Артемовський в цей останній період і літературним життям, захоплюється творами Шевченка, підтримує зв'язки з російськими, українськими, польськими діячами культури (ще раніше він познайомився в Харкові з А. Міцкевичем, з яким один час підтримував дружні стосунки), турбується про видання творів окремою книжкою. Його обирають членом кількох науково-літературних товариств, зокрема “Московського товариства аматорів російської словесності”, “Королівського товариства друзів науки” у Варшаві. 

Помер письменник 13 жовтня 1865 року на 76-му році життя.