24 червня ц.р. в провідній канадській газеті "Ottawa Citizen" була розміщена стаття, присвячена питанням зовнішньої політики України та українсько-канадським відносинам. Автором статті є президент компанії ”U*CAN Ukraine Canada Relations Inc.” та колишній директора з комунікацій Канадської комісії з прав людини пані Оксана Башук Гепберн.

 

 

Оксана Башук Гепберн. Канада і Україна

 

Оксана Башук-Хепберн, Citizen Special

Надруковано у вівторок, 24 червня 2008 року

 

Недавній візит Президента України Віктора Ющенка до Канади містить в собі глобальні уроки. Він приїхав, шукаючи друга – і знайшов його. Під час візиту Канада визнала голодування приблизно 10 мільйонів українських селян, організоване радянським урядом, актом геноциду. Крім того, Прем`єр-міністр Стівен Гарпер заявив, що Канада підтримає заявку України щодо членства в НАТО.

 

Ці зобов`язання важливі не тільки для України, але й для всієї світової спільноти, оскільки цінності, які згуртовують її, є універсальними. Дивує те, що це не було зроблено раніше і що цьому продовжує чинити опір більший і домінуючий сусід України – Росія.

 

Ключовий урок з Голодомору є наступним: якщо геноцид якогось диктатора залишається без кари і спокути, це стає моделлю для наслідування. Зло породжує зло. Незважаючи на неймовірний масштаб злодіянь комунізму в 1932-33 рр., світові лідери зберігали мовчанку, у той час як "корисні ідіоти,", як Йосип Сталін назвав апологетів радянщини, працювали, щоб покрити злочин проти людства, сприяючи міфам про „рай народів".

 

Шахрайські статті Волтера Дюранті в "Нью-Йорк Таймс", які принесли йому Пулітцерівську премію в журналістиці, призводили до визнання СРСР як держави і гарантували Сталіну премію „Людини року” за версією „Tіme magazіne”. Нічого дивного, що цей геноцид було скопійовано приблизно 10 років потому іншим диктатором.

 

Як глобальний лідер захисту прав людини, Канада твердо відстоює принципи, що винищення будь-яких народів є огидним – українського, китайського, єврейського, кампучійського – хоча прикметно, що комуністичні диктатори є відповідальними приблизно за 120 мільйонів жертв в усьому світі протягом минулого сторіччя. Це - страшний рекорд. Визнання Канадою породженого радянською владою голоду 1932-33 рр. поміщає його в належний контекст в історії геноцидів. Тут є також месидж для Канадського музею прав людини, який незабаром буде побудовано. Слід винести чіткий урок: геноциди 20-ого сторіччя були непропорційно великою мірою організовані комуністичними режимами. І у випадку з Україною такий режим майже уник неприємних наслідків для себе. Канадці мають право знати, що геноциди не є унікальними відхиленнями, але наслідками зла, яке залишилося невикритим і незбореним.

 

Що шокує у зв’язку з похвальним визнанням прем`єр-міністром Гарпером геноциду в Україні, так це те, що воно може бути оскаржене будь-ким, що вже і робить офіційна Росія.

 

Підтримка прем`єр-міністром членства України в НАТО пропонує інший урок: небезпеки заспокоєння. Розглянемо це. Після років російського домінування суверенна Україна з`явилася з руїн СРСР, маючи 90 відсотків підтримки незалежності. І все-таки Захід продовжував розглядати її потреби через проросійську призму. В 1990-их були погрози відмовити в допомозі, якщо Україна не позбудеться компонентів величезного радянського ядерного арсеналу, передавши їх виключно в руки Росії. Тепер Європа та інші країни живуть у страху, в той час як президенти Росії - колишній і поточний – шиплять погрози щодо боєголовок, націлених на сусідів.

 

Тим не менше, в той час як згоду на приєднання України до НАТО висловили понад 70% членів цієї організації, Україні, що є між іншим другою за розміром країною в Європі, було відмовлено у членстві на підставі того, що вона не відповідає стандартам НАТО. Тому давайте визнаємо, що відхилення заявки України щодо НАТО в Бухаресті за сприяння Німеччини та Франції, було зроблене задля умиротворення Росії.

 

Урок історії: політика заспокоєння має тенденцію не закінчуватися добре. Незважаючи на нашу перемогу у Холодній війні, Росія є багатшою, має своїх людей у стратегічних західних установах, її палець лежить на ядерній кнопці, а її остання зброя – це енергія, що нависає над Європою. І, на жаль, агресія Росії , яка відключає поставки газу, продає зброю і розвиває ядерні потенціали в державах-ізгоях, обмежує національний суверенітет інших країн, не вказує на державу, яка просувається до демократичних капіталістичних цінностей.

 

Справді, її войовничість дає Канаді мало причин, щоб довіряти їй і підпускати близько до дому. Ми боїмося за нашу незаселену і незахищену Північ і її природні багатства, враховуючи недавні заяви Росії та підводні дослідження, хоча морське законодавство і захищає наші вимоги.

 

В інтересах Канади і всього світу підтримати боротьбу України за перетворення себе на демократичну державу і приєднання до аналогічно мислячих спільнот. Сумно, що Володимир Путін і його наступник Дмітрій Медведєв бурхливо опонують цьому. Принципова підтримка Канадою України забезпечує необхідну противагу таким  відсталим поглядам. І потуранню Росії.