З 24 квітня по 20 червня ц.р. у Вінніпезькій Галереї Мистецтв пройде виставка “Футуризм і після: Давид Бурлюк, 1882 - 1967” (Futurism and After: David Burliuk, 1882 – 1967).

Спонсорами виставки є Українсько-Канадська Фундація імені Тараса Шевченка та Меморіальна Фундація імені Василя Топольницького.

На виставці будуть представлені основні роботи з творчого доробку Д.Бурлюка - “батька російського та українського футуризму”, а також нещодавно відкриті роботи майстра, зроблені під час подорожей митця до різних країн та культур.

Виставка “Футуризм і після: Давид Бурлюк, 1882 - 1967” є результатом дослідження професора слов’янських та германських мов Манітобського університету, доктора Мирослава Шкандрія. Для підготовки виставки М.Шкандрій дослідив документи, що знаходяться в архівах Університету м.Сіракузи, а також зустрівся та провів інтерв’ю з членами родини Д.Бурлюка. Це дослідження підтримав Департамент з питань канадської спадщини. Виставка складатиметься з картин, які належать пані Марі Гольт – правнучці Давида Бурлюка. Під час виставки відбудеться також презентація книги, що містить низку есе, присвячених змішаній ідентичності Д.Бурлюка (українській, футуристичній та американській), а також його мистецтву і поезії, створеним в Японії та в Сполучених Штатах.

Метою виставки та видання книги є представити Д.Бурлюка та його провідну роль у течії аваргандизму та пов'язати спадщину митця з його українською самоідентифікацією, чим пронизані усі роботи художника. Виставки робіт Д.Бурлюка під назвою “Дух України” (Spirit of Ukraine) та “Феномен українського авангардизму” (Phenomenon of the Ukrainian Avant-Garde) вже проходили у Вінніпезькій Галереї Мистецтв у 1992 та 2002 роках. Деякі ранні роботи Д.Бурлюка представлялися в Українському музеї м.Нью-Йорк під час виставки “Перехрестя: модернізм в Україні, 1910 - 1930” (Crossroads: Modernism in Ukraine, 1910 to 1930). Нинішня виставка у Вінніпезькій галереї мистецтв представляє повну історію та висвітлює місце робіт Д.Бурлюка у мистецтві ХХ століття.

Давид Бурлюк

(1882 – 1967)

Давид Бурлюк — одна із найяскравіших постатей ХХ століття. Його називають одним із засновників російського футуризму - лівої течії в мистецтві початку ХХ століття, яка декларувала кінець старого і створення мистецтва майбутнього (звідки і пішла назва напрямку), підтримку технічному прогресу.

Д.Бурлюк народився на хуторі Семиротівка Харківської губернії (нині Лебединського району Сумської області), у 1893-95 рр. навчався в Сумській Олександрійській чоловічій гімназії. Він отримав добру мистецьку освіту, навчаючись в Казанському та Одеському художніх училищах, в Королівській Академії в Мюнхені у В.Дица і у Парижі в студії Ф.Кормона, у московському училищі ліплення. У Москві Д.Бурлюк знайомиться із Володимиром Маяковським і навертає його до футуризму.

Батько Бурлюка – Давид Федорович, отримавши посаду керуючого справами, у 1898 році перевозить сім’ю у Золоту Балку Херсонської губернії, а пізніше - у Чорнянку, центральну економію Чорно-Долинського заповідника графа Мордвинова.

Саме тут, в Чорнянці, було закладено основи першого футуристичного угрупування – „Гілея”. У назву "Гілея" члени групи вкладали подвійний зміст. По-перше, усі члени об'єднання були українцями (окрім Каменського) і мали древні козацькі родоводи - брати Бурлюки, Маяковський, Хлєбников, або географічно належали Україні - Гуро, Лівшиц. По-друге, товариство орієнтувалося на архаїчне мистецтво України.

Група заявила про себе в Петербурзі на початку 1910 року. А в грудні 1912 Д.Бурлюк, Кручених, Маяковський і Хлєбніков оприлюднюють свій знаменитий маніфест футуристів „Ляпас смаку суспільства”, в якому закликається „кинути Пушкіна, Достоєвського, Толстого та ін. та ін. з пароплаву Сучасності”, а також до збільшення словника за рахунок запровадження нових слів. У новому маніфесті, опублікованому в альманасі „Садок суддів”(1913), зазначається: „ми розхитали синтаксис, „в ім’я свободи особистого випадку ми заперечуємо правопис”, а також розділові знаки.

Давид Бурлюк прийняв Жовтневу революцію. "Бомбу соціальної революції кинув під капітал жовтень" і знищив другого кита старого устроя – соціальне рабство, відзначається "Маніфесті летючої федерації футуристів" (березень 1918), який подписали Бурлюк, Каменський та Маяковський. "Ми пролетарі мистецтва — кличемо пролетарів фабрик та земель до третьої безкровної, але жорстокої революції, революції духа", - заявлено у Маніфесті.

Пізніше Давид Бурлюк опиняється на Далекому Сході, звідти емігрує в Японію, а потім у США.

Результати його діяльності Д.Бурлюка - глобальні. Його називали “батьком російського футуризму”. Хоч би куди ступала його нога, творче життя оживало. Німецькі історики знають, яких потрясінь зазнав Мюнхен 1910-х із вступом Бурлюка в експресіоністську групу “Синій вершник”. На початку 20-х він — у Японії. Мистецтвознавець Тошихару Омука пише: “Батько російського футуризму змусив японських творців стрибнути в майбутнє”. Японців, великих майстрів гравюри на дереві, Бурлюк навчив робити ліногравюри, ставши родоначальником японської гравюри на лінолеумі.

У творчо незворушній Америці його запальність принесла йому титул “американського Ван Гога”. Для п’єси “Небесна діва” він створив перші декорації — конструкції на американській сцені. Наївне, примітивне, самодіяльне мистецтво, яке нині так шанобливо трактує весь світ, він цінував ще на початку минулого століття. Поціновував за гостроту погляду, свіжість і первісність почуттів, за жагуче зусилля митця подолати опір матеріалу при створенні полотна.

Сам Бурлюк називав себе уродженцем українського степу і насправді був сином неозорої стихії. Д.Бурлюка (як і групу „Гілея”) можна сміливо вважати представником українського футуризму. „Бурлюк не раз підкреслював, що він – українець і хоче розвивати українське мистецтво.

Наскільки відомо з переписки із мистецтвознавцем Михайлом Зубарем, вже будучи в еміграції Давид Бурлюк надсилав в Україну свої твори і писав статтю для „Нової генерації”, журналу однойменної української футуристичної групи Михайля Семенка. „Мене головним чином цікавить Українське народне мистецтво, археологія України і все, що стосується Запоріжжя та вільного козацтва українського, нащадком якого вважаю себе невід’ємно. Один з наших синів старший Додя народжений на березі Дніпра в Херсоні”, - пише Бурлюк в листі Зубарю. І ще: „При цьому моя дружина Марія Никифіровна посилає вам деякі фото з моїх картин..., а також українців рідних за роботою. Надсилайте, якщо буде можливість, будь ласка, мені все що стосується українського мистецтва чи ж музейних справ України”.

За часів хрущовської відлиги Давид Давидович зробив спробу повернутися в культурне життя України. 1962 року він надіслав такого листа: “Дорогі друзі — директорат музею; я, Давид, Маруся (дружина) і наш художній директор можемо привезти на Україну в Київ у ваш музей виставку Бурлюка — 80-річчя — та його друзів — видатних американських художників. Добре було б цю виставку організувати на рідній землі Бурлюка Україні...” Комуністичний Мінкульт рішуче відмовив “емігранту”. Виставка доїхала до Праги, де мала успіх, але крізь залізну завісу Батьківщини так і не пробилася.